Максим (maksymus) wrote,
Максим
maksymus

Українське і радянське в суспільній свідомості

Знову, як і минулого разу, невдалий початок програми «Великі українці» на Інтері вкинув дідуся Леніна в номінацію на «великого українця». Величезною загадкою для мене залишаються мотиви організаторів шоу, які розташуванням сюжетів підживлюють порожні питання і витрачають на поточну політику та політиканів дорогоцінні хвилини. Тоді як для обговорення самих основ часу не залишається. Разом із тим виявилося (зі слів ведучого), що народ, який повівся на рекламу «українця Ілліча», загалом проіґнорував радянських українців, офіційних героїв минулої радянської доби. Перші ж швидкі пояснення експертів в студії були цікаві. Наприклад, це свідчення відторгнення сучасною національною спільнотою радянського періоду як травматичного, або, підходячи з іншого боку, нищення індивідуалізму перетворювало видатних радянських людей на масу в очах такої ж маси. Відповідь може бути простішою, якщо згадати загальний принцип шкільного описування видатних радянських та імперських діячів, які не належали до росіян. За першої-ліпшої нагоди їх називали вітчизняними чи радянськими. Таким чином вони нібито вихолощувалися, позбавлялися національної належності. Як виявляється зараз, така політика б’є і через десятиліття по національній пам’яті.

Не знаю, чи допоможуть Інтеру витягнути радянських та імперських діячів до сотні спеціальні додаткові сюжети. Головне, що з радянського загалу народу тепер важко виокремити українців. Самим способом радянської героїзації, героїзації задля конструювання єдиного радянського народу, ці діячі позбавлялися власних національних рис. А сьогодні ставлення до них стає питанням ідентичності. І результати можуть свідчити про звичайне суспільне визнання того, що радянське — неукраїнське. І навпаки.


* * *

Українське, радянське і російське. Глибоко зв’язана з попередньою тема — сприйняття Голодомору людьми з різною ідентичністю. На прикладі відеомосту «Проблема голода в Советском Союзе в 1920-30 годы. Взгляд историков» можна побачити ідентичнісні проблеми, які виникають навколо обговорення, не зв’язані з дослідженням.

Російська сторона виступила єдиним фронтом. Внутрішні проблеми суспільно-політичного характеру були винесені за кадр. Якщо й існували протиріччя, то їх не видно; результат впливу поточної політики подавався публіці й опонентам як давно розв’язана наукова проблема. Щільний російський дискурс звичайно формує уявлення про геноцид як про щось розмазане по всьому радянському народу, проте таке, що мало результатом «приємну для всіх» радянців індустріалізацію й модернізацію. Тобто, під трагедію традиційно підводяться мотиви доцільності і загальності. Українська ж «збірна» черговий раз виглядала у світлі російських змі неадекватною. Касьянову довелося не лише проговорити основи сучасної української інтерпретації трагедії, висвітлюючи як політичні, так і наукові мотиви, а й дезавуйовувати політикана Малинковича поруч. Традиційна для України ситуація, коли та сама людина має виступати і з запереченням політики, і з оцінкою історичних подій з погляду національної міфології, а при цьому на боці критичного мислення, підважуючи попередні міркування. Надзвичайно важливо, що ця дивна ситуація була Касьяновим проговорена на самому початку мосту.

За відсутності тих, хто просто міг би висловити позитивну позицію з українського боку, — відсутність Кульчицького, згадуваного неодноразово, дивує — аргументація провалюється. Коли одна сторона проголошує позицію, а друга займається самокопанням і в’язне в політиці, на інше і не слід сподіватися.
Tags: Політологія, Розваги
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments