December 3rd, 2005

evangelist

«Де ти з’їси цю чашу жиру?»

Від тієї настійливої самовпевненої смаківщини, з якою Пономарів та Орися Демська перекривали всю дискусію на сьогоднішній Лабораторії наукового перекладу залишилося дуже неприємне враження. Мені тепер зрозуміло, чому попередня правописна комісія зазнала невдачі в такому складі. Снобізм і критичне наукове мислення несумісні. Якщо обговорювати проблеми в стилі бурі і натиску, хто кого перебиватиме найбільше, то на консенсус годі сподіватися. У своїй репліці думав спершу охопити все, але вже розпочавши промову, зрозумів, що маю донести хоч основне, зафіксувати хоча б одну-саму позицію в дискусії, щоб десь у учасників відклалося, але скомкав і це. Коли експерт, заступниця «когось там» з Інституту української мови, називає ім’я Владимир росіянізмом, другий експерт вперто намагається загнати всю мову в лещата логічності (причому у всіх випадках всупереч чинному правопису), третій викручується з приводу мови Сковороди, щось негаразд у датському королівстві.

Спробую зараз реконструювати основні положення. Отже, семінар був присвячений відтворенню в українській мові чужомовних власних назв зі слов’янських та грецької мов.
Головні чинники, що впливають на їх передачу в сучасній українській мові такі:
1) фонетична точність відтворення звучання чужого слова;
2) традиція вживання назви в українській мові, якщо існує здавна;
3) зручність відтворення запозиченої назви в усній мові та на письмі.
При передачі слов’янських імен додається четвертий чинник:
4) функціональна тотожність однокорінних слів споріднених мов. Впливає останній як на дію другого, так і на третього.

Collapse )