Максим (maksymus) wrote,
Максим
maksymus

Category:

«Де ти з’їси цю чашу жиру?»

Від тієї настійливої самовпевненої смаківщини, з якою Пономарів та Орися Демська перекривали всю дискусію на сьогоднішній Лабораторії наукового перекладу залишилося дуже неприємне враження. Мені тепер зрозуміло, чому попередня правописна комісія зазнала невдачі в такому складі. Снобізм і критичне наукове мислення несумісні. Якщо обговорювати проблеми в стилі бурі і натиску, хто кого перебиватиме найбільше, то на консенсус годі сподіватися. У своїй репліці думав спершу охопити все, але вже розпочавши промову, зрозумів, що маю донести хоч основне, зафіксувати хоча б одну-саму позицію в дискусії, щоб десь у учасників відклалося, але скомкав і це. Коли експерт, заступниця «когось там» з Інституту української мови, називає ім’я Владимир росіянізмом, другий експерт вперто намагається загнати всю мову в лещата логічності (причому у всіх випадках всупереч чинному правопису), третій викручується з приводу мови Сковороди, щось негаразд у датському королівстві.

Спробую зараз реконструювати основні положення. Отже, семінар був присвячений відтворенню в українській мові чужомовних власних назв зі слов’янських та грецької мов.
Головні чинники, що впливають на їх передачу в сучасній українській мові такі:
1) фонетична точність відтворення звучання чужого слова;
2) традиція вживання назви в українській мові, якщо існує здавна;
3) зручність відтворення запозиченої назви в усній мові та на письмі.
При передачі слов’янських імен додається четвертий чинник:
4) функціональна тотожність однокорінних слів споріднених мов. Впливає останній як на дію другого, так і на третього.

А ці чинники своєю чергою накладаються на три основні розмежування за смаком та кредо: пуристи — інтернаціоналісти; радикали — консерватори; логісти — герменевтисти.

Послідовне виконання вимоги першого чинника мало б призвести до імен Нікалай, Алєксєй, Пьотр, Квашнєвскі, Анджей тощо. Послідовне врахування другого чинника мало б призвести до Микола, Олексій, Петро, Квасневський, але знову Анджей. Про зручність відтворення судіть самі — вона суто індивідуальна. Тут експерти інтуїтивно слідували вимозі другого чинника, з врахуванням третього, але арґументація була дика, як для спеціалістів. Пономарів: «має бути паритет з мовою запозичення» (ми ваші імена передаємо фонетично, ви — наші). Ця мимохідь проговорена підстава свідчить про позамовні ідеологічні засади вибору того чи того варіанта. І не дивно, що експерт з такою настановою агітує потім за «правило дев’ятки», тету та повну українізацію імен церковної традиції. Саме тут другий чинник дає збій. Бо традиція вживання назви вимагає згадати, що пишеться Арістотель та Едіп. Оскільки експертові дуже хотілося впровадити правило дев’ятки і загнати всі грецькі імена під один шаблон, то як вправний престидижитатор, Пономарів (радикальний логіст) моментально підмінив засади відтворення власних назв і відкинув другий чинник на корись першому і третьому.

Незалежно від пістав кожного експерта, хід дискусії засвідчив, що російська мова сприймається як «своя», а вже польська як майже «чужа». Це прямо випливає з того, що російські імена більшість учасників наполягали перекладати, а польські адаптувати транскрипцією, якщо не діє четвертий чинник. У цьому є сенс, традиційно так і відбувається, можна було б не сперечатися, якби під час обговорення до кінця вислухали й забули думку Вадима Дивнича, і не наполягали на логічності і одному принципі для передачі імен, але ж ні — правило дев’ятки і тети знецінює заклик до традиції у першому випадку.

Не подобається мені таке дивне наполягання на єдиному правилі для іноземних власних назв. Аристотель для мене звучить набагато менш естетично, ніж правописний Арістотель, тому я аплодую тим фахівцям, котрі свого часу відмовились від послідовного втискання грецьких імен в прокрустово ложе логіки. Якщо звернутися до історії, то вже з першого офіційно зафіксованого правила дев’ятки, коли після д, т, з, с, ж, ч, ш, р рекомендовано писати и, 1921 року в «Найголовніших правилах українського правопису», були вилучені чужомовні власні назви. Після цього правило зажило своїм власним життям і послідовно поширювалось. 1928-го року на давні запозичення, 1993 на низку власних назв на -ида, -ика та на численні географічні. І от тепер взагалі експерти хочуть поширити на все, що рухається, незважаючи на жодний чинник передачі власних назв, аби витримати псевдологічність.

Поруч з правилом дев’ятки причаїлась загроза еразмової традиції. Афіни, Фіви, Коринф експерти-нативісти пропонують писати і вимовляти як Атени, Теби, Коринт. Дуже вчасно прокинулись. Сьогодні проти цієї нав’язливої логічності на всю потужність діятиме другий чинник. Думаю, що впровадження «правила дев’ятки» та «правила тети» до власних назв потребуватиме таких надзусиль, що краще залишити як є.

Серед дрібних питань, зрозуміло, нативісти відкинули подвоєння, за яке я б тримався, та не зрозуміли важливості стильової диференціації власних назв біблійного походження.

Одна пропозиція була взагалі цікавою — як в латинській традиції, передавати назви зі слов’янських мов з мінімальною транслітерацією. Пропозиція, зрозуміло, не знайшла підтримки, через те, що в кириличній традиції фонетичний принцип все-таки переважає інші. Сподобалися зауваження Євгенії Терпіловської, але вона теж збилась на манівці прототипів слів. (На її думку, при передачі російського імені Екатерина ми маємо долучити грецьку і порадіти тому, що Катерина якось точніше відтворює грецьке ім’я.)
Tags: Мова
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 21 comments