Спільнота ua_kobzar прочиняє вікно в світ українського національного відродження. Приєднуйтесь. Набридливі рекламні блоки в повідомленнях можна прибрати. Прості рекомендації.

Діаріуш або тиск слова


 

Діаріуш або тиск слова


 

Діаріуш або тиск слова


 

Діаріуш або тиск слова


 

Діаріуш або тиск слова


 

Діаріуш або тиск слова


 

 
Переніс журнал на нову платформу:



Цей журнал залишатиметься як є. За багато років плідного користування ЖЖ навіть не уявляю собі, в якому форматі чи для кого варто вести нові записи на новій невідомій території. Проте час настав.
 

 
Поки політики в іграх між собою тримаються обраних позицій щодо потрібності чи шкідливості обмеження переміщення вантажів через лінію зіткнення на Донбасі, перекладаючи відповідальність на опонентів, аналітики зауважують два важливі моменти, позитивний і неґативний.

Перший — це «є вимушеним заходом, однак його позитивні наслідки не підлягають сумніву. Мета цих заходів — локалізація гібридної війни, протидія ворожій диверсійно-підривній діяльності, і зниження рівня військової, терористичної та інших загроз для решти території України"»

І другий — «потрібно визнати, що припинення торгово-економічних операцій з ОРДЛО відстрочить реінтеґрацію тимчасово окупованих територій».



Відмічене сприяння блокади новому «суспільному договору», власне, повернення леґітимності, і є найвагомішим результатом навздогінного владного рішення.
 

 
Прочитав на новинному ресурсі про ідею Київради перейменувати Проспект Перемоги. Перша думка цілком у дусі нових віянь — хтось вирішив, що столиці конче бракує проспекту Зради.

Але ж ні, цього разу дістали освячену сторічним ужитком назву. Та в цьому випадку виникають питання політичного характеру. Чому в старому Києві напрямок визначався по Брест-Литовську, цілком зрозуміло. На північ Мінське шосе, на південь Одеське, на південний схід Харківське (що одразу за містом чомусь переходить у Бориспільське). Можливо, і сучасні західні орієнтири треба обирати в нових кордонах (Львівське, Чорнобильське).
 

 
Подивився добротно складений шпигунський фільм «Союзники» (Allied, 2016). Усе на місці, штамп на штампі; режисер тільки збирає й нанизує кіноцитати на сюжет. Пустеля спекотна й піщана, водій-араб, Касабланка співає й танцює, підозрілий недалекий ґестапівець, завдання й кохання, втеча, виславляння в барі, Лондон під бомбами, характерні німецькі агенти, британська контррозвідка все розшифрувала, французькі партизани, вибір між обов’язком і родиною, кінець. Кожен раз глядачу подають кілька секунд впізнаваного звичного образу. Скажімо, якусь секунду в кадрі лондонська згоріла крамничка, поруч власники розклали крам — більше нічого не треба, глядач уже все знає. І так дві години, для підготовленої аудиторії.

Пригадав інтерв’ю з авторами «Гірких жнив». Знімаючи на українському матеріалі, канадці стикнулися з проблемою відсутності цих впізнаваних для потенційної аудиторії штампів. І нарікали, що багато зусиль йшло на зайве за нормальних умов роз’яснення того, що відбувається.

Загалом, це питання нормального, цілісного культурного простору.
 

 
У Києві тепла весна. Гарячі батареї. І вікна навстіж, люди стравлюють тепло в повітря. Моя Дарницька ТЕЦ далекого довоєнного 2012 року перейшла з газу на антрацит, і тепер щедро й намарно спалює вугілля.

Уже другий тиждень розбурхані владною антиблокадною кампанією активісти пишуть до Кличка петиції про відключення централізованого опалення — готові патріотично економити, — не розуміючи, що міська влада не піде проти комерційного інтересу приватного офшорного власника станцій — спалити більше, щоб одержати більші прибутки з абонентів. Блокада? Ні, не чули.

Це добре, що тепер, перед уважним поглядом міжнародних кредиторів стихають вскрики про ледь не економічну катастрофу в країні. Оцінки втрат раптом знизилися з чверті промисловості до півтора відсотка від зростання. Та й який сенс торочити споживачам про проблеми постачання, якщо ці проблеми насправді не стосуються самих постачальників послуг? Все одно, за спожите заплатите, хоч воно вам і не потрібне.


Додаток. «Заборгованість столичних споживачів теплової енергії перед ПАТ „Київенерго“ з початку 2017 року зросла на 1,1 мільярда гривень і на 1 березня склала 4,9 мільярда гривень. Про це повідомляє сайт „Київенерго“». А вони все одно палять...
 

 
Блискуча ідея постановочних новин про лютневі події в Петербурзі сторічної давнини. І тема чудова — на руйнування імперії можна дивитися нескінченно.



Але не міг зрозуміти, що з цими роліками не так. Спершу гадав, напруга виникає через разючий анахронізм, проте це ж і було основним захоплюючим моментом. Зрештою збагнув — справа в тому, що автори вигаданих новин і репортажів порушують елементарні журналістські професійні правила. Причому роблять це абсолютно несвідомо, наслідуючи сучасні російські ЗМІ, де таке порушення є нормою у суцільно викривленому інформпросторі.
 

Є тільки одна річ, що може надійно убезпечити демократичний розвиток країни, — унезалежнення виборчого процесу від поточної влади.

Коли після перемоги народного протесту минув місяць, другий, потім пройшло півроку, але нове керівництво так і не дійшло до реформи системи виборів, починаючи з центральної комісії до найдрібнішої процедури підрахунку й забезпечення прозорості, стратегічний програш Євромайдану став очевидний. Незроблені з різних причин у перші місяці кроки в багатьох сферах тепер стали неможливі, країну викинуто на значно довший шлях. Але найгірший провал був саме там, де треба було ждати найбільшого поступу. В самому представництві, в персональному голосуванні, в захисті депутатського мандату від партійних босів і можливих зловживань влади. Замість вимоги реформи, традиційна радянська «боротьба з привілеями» виливається в прості рішення. Скажімо, підтримку населенням викривленої думки про позбавлення депутата недоторканності, що замінює реформу представництва. (Треба ж довести ситуацію до такого абсурду, що нещасні люди самі своїх представників воліли б бачити беззахисними перед свавіллям чиновників!)

Нині, як і за часів кризи ющенківського президентства, сама тема виборів стала токсичною. Нею знову спекулюють, знову лякають. Авжеж, криза леґітимності. Вкидання про потрібність, або ще гірше, непотрібність виборів, знову розколюють суспільство на групи по інтересах. А втім, вибори є універсальним засобом приведення невідповідності політики народному представництву. І якщо коли-небудь українці видеруться з усього цього, з війни, з корупції, з темряви феодалізму, то станеться це завдяки головній зміні — зміні системи представництва. Цю зміну робити ніколи не зарано.
 

 
У ці хвилини набуває чинності рішення РНБО про тимчасове припинення переміщення вантажів і транспортного сполучення через лінію зіткнення на сході України. Рішення прийняли майже вчасно, власті майже встигли застрибнути в останній вагон. Оці повторювані «майже», навздогінні відповіді останніх років на все страшніші виклики, спричиняють серйозне занепокоєння.

Геть усі гучні теми, що багатьма помітними розламами роз’єднують український інформаційний простір на непримиренні табори, виникають у площині леґітимності влади. Зменшення леґітимності веде до все нових розламів, до суспільного незадоволення, що вимушено закриваються нашвидкуруч молодими горожанськими організаціями, стають полем ігор професійних популістів, виплескуються жвавими перекидуваннями образами в мережі тощо. І добре, коли керівництвом країни здійснюється хоч якась спроба змінити ситуацію в кращий бік.

Три роки тому з утечею верховної влади, з вибухом волонтерського й добровольчого руху, мобілізацією десятків тисяч цивільних до війська, держава втратила монополію на важливі рішення по відношенню до себе самої, до свого реформування, до ведення визвольної війни, до економічних стосунків. Але часто воліє забувати про це. Поверненя леґітимності відбувається через демократичні процедури, через виконання амбітних програм запитаних реформ, через очікувані урядові рішення. І коли інтереси правлячої верхівки не збігаються з суспільним запитом, виникає звичайна розвилка між авторитарним і демократичним шляхом. Униз і вгору.

І в інтересах усіх, і влади, і суспільства, переламати практику запізнілого неприємного рішення, випереджати ситуації неконтрольованого насильства звертанням по леґітимність до народу. Бо наступного разу можна майже не встигнути.


Додаток. 16 лютого Президент схвалив санкції проти п’яти банків з російським капіталом.
 

 
Минулого року в купе поїзда пощастило мати сусідку, котра всю поїздку кашляла, чхала й годинами пояснювала по телефону різним знайомим найдрібніші обставини протікання своєї гострої респіраторної хвороби.

Такі люди невиліковні в усіх сенсах. Сьогодні касир перед моєю чергою забалакалася з подругою з покупців, розповідаючи, що героїчно вийшла на роботу з високою температурою, хоча ще вчора мала більше сорока, й усі її родичі перехворіли. Зрештою цифру сорок два п’ятдесят довелося повторювати двічі, бо це вже була не температура, а сума чека.
 

 
Київрада переважною більшістю голосів перейменувала Національний музей російського мистецтва в Національний музей «Київська картинна галерея», як зібрання назвали 1922 року. Ім’я Терещенків чомусь обійшли, знову відкинувши цілу дорадянську епоху. На такому замовчанні й квітне національне безпам’ятство.

Хоча величезний внесок родини Терещенків в українську культуру важко оцінити іменем одного цього музею. Мало яке сучасне київське художнє зібрання не містить частини їхньої колекції чи не користується зведеними на їхні кошти будівлями. Музей Шевченка, Історичний музей, Національний художній музей, Музей Ханенків. Статки, зароблені на цукрі, тоді білому золоті, не зникли намарно, перетворені меценатами на суспільне надбання.
 

 
Блискучий початок українського кінематографа — діалог з братами Люм’єрами:


Парижани йшли дивуватися руху поїзда, харків’яни ломилися подивитися на начальство.
 

 
На минулому тижні шведська офіційна делеґація відвідала Іран. Серед 15-ти учасників було 11 жінок. І практично весь час візиту, за винятком зустрічей у шведському посольстві, на публіці жінки-представники Швеції з’являлися з покірно покритою головою, викликаючи обурення іранських правозахисників і глум соціальних мереж.

( «Європейські жінки-політики — лицеміри»Collapse )

Це не слова різних балакучих Трампів критикувати, тут усе серйозніше. І огидніше. Ось вона, дискримінація, наочніше не буває. Тим не менш, просунутий уряд передової європейської країни спокійно виконує очевидно принизливу для гідності вимогу азійських фундаменталістів. Принизливу і для жінок, і для чоловіків. Ідентичність якось надто легко програє ідеології. Чи навпаки, це ідеологія універсальних прав людини програла ідентичності?

Додаток. Важливо помітити на цьому прикладі, що як у шведів, так і в іранців національна ідентичність, яко вторинна ідентичність, без усяких дурнів пошибає первинні ідентичності всіх учасників, релігійні, ґендерні. Особливо яскраво це помітно на міркуваннях Масіх на відео, коли вона захист прав і свобод обґрунтовує тим, що вона іранка.

Додаток другий. 25 лютого. «Українська шахістка, екс-чемпіонка світу Марія Музичук відмовилася від поїздки на чемпіонат світу в Іран, який відбудеться в лютому 2017 року, через вимоги носити хіджаб. [...] Натомість сестра Марії — Анна Музичук, яка в кінці 2016 року стала чемпіонкою світу з рапіду і бліцу в Досі (Катар), — прийняла рішення поїхати до Тегерана.» (Укрінформ)
«Українка Анна Музичук стала переможницею чемпіонату світу зі швидких шахів у дисципліні рапід, який проходив у Досі.» (Укрінформ)
 

«Чужий» (1979) був справді страшний фільм. Підхоплене на далекій планеті абсолютно негуманоїдне життя, що розмножується в людських тілах як в інкубаторах, майже незнищенне. Контрастна тема другого плану — запрограмований корпорацією андроїд — у тіні, на підспіві. Робот і робот, що з бляшанки взяти. Для виживання проста людина Ріплі здатна знищити обидвох.

Дві «чужі» загрози, біологічно інша й непідконтрольний штучний інтелект, приходили разом чи поокремо в багатьох страшилках ще до «Війни з саламандрами» Чапека, відомого також створенням назви «робот». За століття жанру, від нашестя марсіан Уеллса до сучасних масово штампованих кінематографічних ковбоїв проти інопланетян чи вікінґів проти Морвіна, утворився певний консенсус щодо того, що героям слід робити з прийшлими чужими, з хижаками, з іншими колонізаторами на земному полі битви. Знищувати без роздумів. З другого боку, Азімовим з його суворими трьома законами робототехніки було більш-менш розроблено тему закріпачення штучного інтелекту. І прибулі, і створені монстри подолані.

Нова тенденція прийшла непомітно. На художній моделі чужопланетних «рас» чудово відпрацьовувалася тема рас земних. Жити у взаємному визнанні й мирі на далекому «Вавилоні-5» чи приймати їх на Землі під охороною «людей у чорному». Головне, щоб людство контролювало ситуацію, було на чолі чи мало надпотужну зброю, як у «Зоряних брамах». Така заспокійлива модель співіснування з пріоритетом людини протрималася недовго.

Новітня художня продукція пішла далі. Землю колонізовано, як у «Непокорі» (Defiance, 2013), люди попри назву серіалу приймають ситуацію вимушеного співжиття як даність. Лінія покірного схиляння перед чужою колонізацією доведена до абсурду у «Виживанні» (Extant, 2014), яку я спершу вважав випадковим відхиленням од теми штучного інтелекту. Проте в другому сезоні стало ясно, що це прийняття і було основною темою. Неважливо, що прибульці з космосу розмножуються насильницьким заплідненням земних жінок по всьому світу зі смертельним наслідком (прозорий привіт «чужим»), головне, що гібриди теж розумні, і з ними можна домовитися. Неважливо, що всесильний штучний інтелект здійснив спробу захоплення планети, він же теж інтелект, домовляємося. Різноманітність.

Колись переможна людина мала стояти на залишках кораблів прибульців у новий день незалежності, нині ж приймає колонізацію як даність. Колись перепрограмований термінатор, що виконав завдання, з людяності мав себе знищити в розтопленому металі чи віддати серце людині. Ах! Всі розчулено плачуть, але розуміють необхідність. Нині ж співчуття викликає хіба що допомога людини страхітливому непідконтрольному андроїду від страховика (Automata, 2014).

Зсув художніх вигадок демонструє трансформацію страхів. Перенесення страху від чужого чи штучного до страху від нетерпимості. Тепер ворог не інакшість, а неприйняття іншого.