Максим (maksymus) wrote,
Максим
maksymus

«Цак вдягни, дорогий»

 
На минулому тижні шведська офіційна делеґація відвідала Іран. Серед 15-ти учасників було 11 жінок. І практично весь час візиту, за винятком зустрічей у шведському посольстві, на публіці жінки-представники Швеції з’являлися з покірно покритою головою, викликаючи обурення іранських правозахисників і глум соціальних мереж.


«Європейські жінки-політики — лицеміри», — стверджує журналіст Масіх Алінеджад, яка започаткувала в мережі акцію фотографування без паранджі. — «Вони виступають разом з французькими мусульманками й засуджують заборону буркіні, бо вважають примус поганою справою, але коли це трапляється в Ірані, турбуються тільки про гроші».
(«Хода ганьби. Шведський перший феміністичний уряд вдягнув хіджаб в Ірані». UN Watch; Wasington Post, February 12)


Ісламські закони Ірану вимагають од жінок прикривати волосся на людях й одягати просторий одяг. Вимога стосується й іноземців.

Це не слова різних балакучих Трампів критикувати, тут усе серйозніше. І огидніше. Ось вона, дискримінація, наочніше не буває. Тим не менш, просунутий уряд передової європейської країни спокійно виконує очевидно принизливу для гідності вимогу азійських фундаменталістів. Принизливу і для жінок, і для чоловіків. Ідентичність якось надто легко програє ідеології. Чи навпаки, це ідеологія універсальних прав людини програла ідентичності?

Додаток. Важливо помітити на цьому прикладі, що як у шведів, так і в іранців національна ідентичність, яко вторинна ідентичність, без усяких дурнів пошибає первинні ідентичності всіх учасників, релігійні, ґендерні. Особливо яскраво це помітно на міркуваннях Масіх на відео, коли вона захист прав і свобод обґрунтовує тим, що вона іранка.

Додаток другий. 25 лютого. «Українська шахістка, екс-чемпіонка світу Марія Музичук відмовилася від поїздки на чемпіонат світу в Іран, який відбудеться в лютому 2017 року, через вимоги носити хіджаб. [...] Натомість сестра Марії — Анна Музичук, яка в кінці 2016 року стала чемпіонкою світу з рапіду і бліцу в Досі (Катар), — прийняла рішення поїхати до Тегерана.» (Укрінформ)
«Українка Анна Музичук стала переможницею чемпіонату світу зі швидких шахів у дисципліні рапід, який проходив у Досі.» (Укрінформ)
 
Tags: Політологія
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments
ну, так відомо ж, що всякі фемінізми вони виключно для внутрішнього застосування, щоб владу було легше втримувати.
Надто складний шлях для втримання влади, порівняно з традиційним звертанням до релігії, до архаїки, до права сильного, як це роблять бородаті діти на фотографіях за посиланнями. Ба навіть найсучасніший принцип, звертання по довіру людей це значно легший шлях, ніж через просування груп ґендерної ідентичності.
Це не українським чоловікам засуджувати. В нашій традиції заміжні жінки покривали голову, завжди.
Ця традиція була колись поширена по всій європі, але не пережила перехід до сучасного відкритого світу.
Саме тому в Європі можна носити буркіні. А українським чоловікам ліпше не висловлюватися на цю тему. Особливо після оприлюднення нового календаря державних свят.
У вільній країні і чоловікам, і жінкам, людям узагалі, краще висловлюватися на будь-яку тему, що їх цікавить.
Через таких як Ви, в США феміністок стали називати "фемінацистками". Схаменіться, поки не пізно. Фемінізм стоїть за рівність і свободу вибору, а не затюктування і ненависть до протилежної статі.
У кожній групі ідентичності, як і в кожній політичній ідеології, є радикальні, помірковані й байдужі. Не можна сказати, що хтось став радикалом через радикалізм інших, чи поміркованим через поміркованість інших. Це завжди особистий вибір.
Ніщо з нічого не виникає. Все має якусь причину. Людина робить вибір засновуючись на попередньому досвіді.
Але тим не менш, радикалізм здатен відштовхнути декотрих потенційних прихильників. Мабуть, у вас не раз складалось враження, що ультранаціоналісти більше шкодять, аніж допомагають українській справі. Так само, коли дивлюсь на деяких феміністок, стає соромно за фемінізм.
Не переживайте, це було риторичне побажання. Я абсолютно точно знаю, що їх не заткнеш, вони точно знають, коли жінкам треба хустку на голову одягати.
Хто такі «вони», і з якої причини «їх» треба затикати?
А що не так із новим календарем? Відсутній День Батька?

irengloria

February 18 2017, 12:01:38 UTC 3 months ago Edited:  February 18 2017, 12:11:38 UTC

З останніх ваших записів складається враження, що ви старієте деградуєте. Проблема співіснування культур складніша. Згадайте хоча б дискусію кількарічної давності, яка наштовхнула вас на цей запис. Саму ту дискусію я зараз не знайшла, вона була в якомусь іншому блозі, але думаю, ви згадаєте, як ви там захищали мультикультуралізм (і, здається, робили це досить аргументовано).

Якщо у випадку з Трампом критика відбувається в межах одного культурного поля, то з ісламськими країнами справа інша - нав'язувати західну ідентичність і західне розуміння гідності як єдиноправильне (чи саме собою зрозуміле) вже не виходить. Тим більш, для частини мусульманок паранджа сприймається як частина власної традиції, яка в минулому зазнавала утисків від європейських окупантів. Тож дивитись на цю проблему лише через європейські окуляри було б примітивізацією.

maksymus

February 18 2017, 14:34:23 UTC 3 months ago Edited:  February 18 2017, 14:53:25 UTC

Звісно, деґрадую. Природний процес.

У цьому випадку представники європейської країни, сказати б, зрадили свою культуру. Мало того, відреклися кілька разів од свого релігійного, ґендерного, світоглядного бекґраунду. Вони вчинили прямо антимультикультурно, якщо можна так сказати, обираючи таку модель поведінки. Але варто звернути увагу, чому вони це зробили? Виступаючи офіційними представниками своєї національної держави, просто виконували офіційні вимоги приймаючої сторони, як їхні національні вимоги. Власне, культура, і своя, і чужа, була забута, попри заяви учасників що це такі «cultural issues».

І отут з’являється Масіх, модерна іранка, яка природно бачить у просунутих модерних країнах своїх союзників, і ставить закономірне питання про те, що вам-то, прибульцям на годину, нащо грати в цю гру, нащо спускатися по драбині модерності, виконуючи чужий примус? Ви ж самі у своїх країнах виступаєте як мультикультуралісти, виступаєте проти національного примусу, чого ж тут робите виняток? І відповіді європейці не мають.